«Досі вранці ми чуємо звуки пострілів»

Оксана після смерті чоловіка відчуває підвищену відповідальність за єдину дочку. Під час сильних обстрілів вона забирала дівчинку з дому, а тепер мріє про мир та можливості для розвитку дитини.

На початку війни ми жили у Новотроїцькому. Спочатку чули, що обстрілюють Слов'янськ, а у вересні 2014 року у нашому селищі з'явилася техніка, військові, блокпости. Стало зрозуміло, що щось страшне.

Пам'ятаю, як одного вечора був страшенниий обстріл із «Градів». Ми перелякалися і побігли ховатись у підвал. Тоді багато житлових будинків постраждали. У наш город упав снаряд, вся стіна була в уламках, два великі вікна зовсім знесло. У розпал військових дій я взяла доньку і поїхала у Волноваху, а батьки залишилися вдома. Потім ми повернулися.

Коли ми постраждали від обстрілу, нам допомагав Червоний Хрест, і Рінат Ахметов надавав продуктову допомогу.

Мій чоловік помер, донці 11 років. Раніше, до війни, у нас були дитячі майданчики, центри, гуртки, а зараз із цим набагато складніше. Але найгірше, що досі вранці ми чуємо звуки пострілів. Це напружує, я дуже боюсь за дитину.

Я мрію про тишу та спокій, щоб моя дочка не прокидалася під звуки пострілів, не боялася ходити до школи, щоб можна було з нею сходити до якогось зоопарку чи дитячого розважального центру.