Касапен Дар’я, 8 клас, Ренійська філія №1 ОЗРЛ №1 РМР

Вчитель, що надихнув на написання есе - Вакарь Олександра Євгенівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Початок війни приніс багато поганих, але іноді й позитивних моментів. У всіх, напевно, закарбувались у пам’яті асоціації, пов’язані із початком війни, або із самою війною. Це може бути як те, що електропостачання перестало бути безперебійним, так і те, що подорожчали продукти, навіть хліб… Але є і позитивне. З початком війни українці стали частіше говорити українською, вивчати історію своєї країни, відкривати в ній нові сторінки.

На жаль, у когось війна асоціюється лише з горем і втратою…

Пам’ятаю свій перший день війни. Ми з однокласниками зідзвонилися у вайбері та раділи, що не треба йти до школи. Здавалося, що ситуація вирішиться за день-два. Зараз я, як і більшість українців, вже не пам’ятаю свого життя до війни. Війна змінила і моє безтурботне дитинство, і все життя. Моє місто знаходиться далеко від основних бойових дій, але ми настільки занурені у новини, настільки слідкуємо за тим, що  і де вибухнуло, летять до нас шахеди чи ні, що точно запам’ятаємо цей період назавжди… Десь двадцятого липня 2023 на наше прикордонне місто і річково-морський порт вперше полетіли шахеди. Ми до останнього не вірили. О другій ночі ані я, ані однокласники не спали.

Здається, не так багато часу пройшло з лютого 22, але ми вже сприймали цей наліт серйозно і…спокійно. Ми стали дорослими.

Зараз ми зовсім дорослі та відповідальні. До сховища біжимо без нагадувань. Навіть вже не ниємо, коли тривога триває довго. Колись ми ще раділи, що уроки «пропадають», але не зараз.  Ми вже звикли до того, що наша улюблена піца дорога, і що треба завжди тримати телефон зарядженим, і що варто захопити пледик, в який кутатимемось у сховищі вже пізньої осені. Звикли до змін у розкладі і до поняття «сімейне навчання».

Але так хочеться , щоби настала перемога і ми згадали про звичайне мирне життя! Дуже хочеться!