Соловей Анастасія, 8 клас, Ялинцівська гімназія Піщанської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кривошапко Надія Павлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Дата, яка навіки залишиться в пам’яті кожного українця – 24 лютого 2022 року. Саме тоді війна, яка тривала вже багато років на сході, переросла у повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Близько четвертої ранку сталися перші вибухи, і перші російські танки заїхали на територію України. Це був найстрашніший ранок, коли життя поділилося на «до» і «після». Вибухи розірвали тишу міст і сіл, ракети вдарили по аеропортах, військових частинах, мирних кварталах. В одну мить усе змінилося: плани, звички, буденність.

Мирне життя перетворилось на боротьбу за виживання. Але саме в цей «чорний» день проявилася справжня сила – сила допомоги, яка здатна змінювати долі, рятувати життя і змінювати дух народу.

З перших днів війни українці згуртувались, як ніколи. Волонтери працювали без сну, люди відкривали свої серця і домівки тим, хто втратив усе. І ми теж не залишились осторонь. 6 березня 2022 року наша сім’я прийняла родичів із Харкова. Спочатку вони жили разом з нами у будинку – злякані, з мінімумом речей, але вдячні за тепло і захист. Згодом дідусь поселив їх у своїй квартирі в Кременчуці, а самі з бабусею переїхали жити до нас.

Наша сім’я завжди підтримувала їх, чим могла, ми були поруч – і це зріднило нас ще більше.

Мої батьки і дідусь працюють на різних підприємствах, але всіх об’єднує одна мета – Перемога. У дідуся і тата в організації ремонтують військові автомобілі, у мами - (вона вчитель) в’яжуть маскувальні сітки на замовлення односельців, які воюють. А готувати смаколики – це вже традиція. І цього року теж на Великдень пекли паски, складали у пакунки чай, каву, цукерки і відправляли на фронт через волонтерів. Моя бабуся не залишається осторонь. Вона в’яже шкарпетки і килимки для воїнів, щоб вони пам’ятали тепло рідної домівки. А коли передають смаколики нашим захисникам, то теж долучається зі своїми кулінарними виробами.

У сільському будинку культури постійно проводяться благодійні концерти на підтримку Збройних Сил України. Збираються кошти на ремонт автівок, закупівлю матеріалів для сіток, на дрони.

Ця допомога не вимірюється грошима, речами чи смаколиками. Це – увага, людяність, бажання підтримати і допомогти ближньому в біді. Саме такі вчинки творять справжню силу, яка допомагає пережити найважчі часи.

На захист неньки України пішов рідний брат мого тата Соловей Сергій. Він надає першу медичну допомогу пораненим бійцям. І зараз перебуває на Донецькому напрямку.

Ця клята війна принесла тяжкий біль і тугу у нашу велику родину. Вона забрала життя татового двоюрідного брата Фугу Віталія, якому було всього 36 років. Загинули також товариш дитинства тридцятип’ятирічний Лебідь Юрій, дідусів брат – Соловей Віктор, якому було 53 роки (старший син Соловей Віталій продовжує воювати на Сході, але зараз поранений і знаходиться  у шпиталі).

Війна змінила нас усіх. Ми стали сильнішими, чуйнішими, згуртованішими. І хоча біль і втрата залишають слід, ми маємо світло в собі – силу допомагати. І поки вона є в наших серцях, ми – непереможні!