27 лютого 2022 року у нас в селі Малинівка, Запорізької області пропало світло, потім зайшли російські війська. З 5 по 22 березня 2022 року ми з сім’єю були під окупацією. Потім разом з сестрою і її трьома дітками виїхали до Запоріжжя. Батьки залишилися в селі, тому що не хотіли залишати рідну домівку і досі вони там.

Пригадую, як до нашого села зайшли російські солдати і почали сильно стріляти: все горіло, літала ворожа авіація, було дуже страшно. Ми не ховалися у підвал, бо у нас була лежача бабуся і ми боялися її саму залишати в будинку.

Коли були під окупацією, русня зробила так, що село залишилось без води. Дякувати Богу, що був інколи дощ і ми збирали дощову воду, у нас в дворі була криниця і ми потім почали діставати воду з нього і пити. Їжі не вистачало, сусіди ділилися…

Вже тут, у Запорожжі, нам почали надавати гуманітарну допомогу.

Зараз не працюю. До війни була перукарем.