Як багато жителів Трьохізбенки, Анна Миколаївна буквально жила на городі. Щоб поставити дітей на ноги, разом з чоловіком вирощувала овочі. Цим і продовжує займатися, тільки діти роз’їхалися, а подружжю доводиться жити в спорожнілому краї. Жінка згадує, як під час бомбардування снаряд розніс весь двір, благо, ніхто не постраждав.

Був кінець вересня 2014 року, коли на нашу вулицю полетіли перші снаряди. Все виблискувало, автобуси вивозили людей із тубдиспансеру. Це було пекло, страшне. Нашій сусідці було 90 років, вона від страху просиділа весь час під парканом.

До нас в 2015 році снаряд прилетів, зруйнував пів будинку. Всі споруди, машина згоріла. Це було страшно. Пам’ятаю, було 17 січня. Близько 5:00 ранку настала гробова тиша, а потім полетіли снаряди з «Граду» і останній потрапив до нас у будинок.

Незадовго до цього як раз світло включили, і я вирішила попрати, вийшла в туалет на вулицю, а чоловік залишився в передпокої на дивані. Він колишній військовий, коли снаряд потрапив, швидко зорієнтувався – все з дивана на себе стягнув. А я, смішно, звичайно, згадувати, сиджу в туалеті і думаю не про те, що можу загинути, а про те, що можу провалитися в цю ямку і яка ж я смердюча буду. Виходжу звідти, а у нас у дворі все зруйновано. Нам важко довелося все відновлювати.

До нас у 2015 році снаряд прилетів, зруйнував пів будинку

За час війни я трьох братів поховала та батька з матір’ю. Живемо зараз удвох з чоловіком. Діти виросли та роз’їхалися. Дочка закінчила інститут, вийшла заміж і ще в 2008 році виїхала в Москву. А син – лікар, він як працював у Луганську, так і залишився там.

До війни зарплати були маленькі, але ми гарували, як коні, на городах, щоб дітей виростити, вивчити, житло їм купити. Мета була, життя, радість була. А зараз через кожні два будинки – п’ять порожніх. Чому тут радіти? Раніше в селі було 750 дітей у школі, не вміщалися в одну зміну. Більше 5000 населення було. Роботи вистачало всім. Хто не хотів тут, он Алчевськ, Луганськ. Автобус повз будинок на Луганськ п’ять разів на день ходив, а зараз тільки раз у суботу та неділю. Раніше на вулиці було 186 корів. Воювали за траву, за межу, за все на світі. Тепер цей луг залишився, і село нікому не потрібно.

Добре, у чоловіка пенсія, на хліб з маслом вистачає. Інше все з городу. Кроликів тримаємо. А так ми відрізані від світу, дороги жахливі. Нам нікуди поїхати не можна. У будь-який край, куди не кинься, потрібно цілий статок, щоб поїхати.

Хочу, щоб закінчилася війна.