Я народилась у Райгородську Луганської області, останній час жила у Лисичанську, теж Луганська область. Я зараз сюди втекла з дочкою, внучкою і двома правнучками маленькими. Здоров'я погане. 

У мене давно був інфаркт, а роки два тому, перед війною, був інсульт.  Таке моє життя нещасливе. Чоловік помер. 24 лютого вранці я з ліжка стала опускати ноги на підлогу – і до мене у вікно влетів вогняний шар. Посипались вікна… Я не знаю, як тікала… Ось так я дізналася про початок війни. 

Зараз наш Лисичанськ розбитий. Казали, що там залишились люди – згуртувалися там, де їм якусь допомогу давали. Так туди баханули на ліс - і людей багато загинуло.

Коли їздили, збирали людей, і я поїхала зі своєю сім'єю. Повезли нас спочатку на вокзал, потім забрав нас адвокат і привіз, тут влаштував у гуртожиток, дав свою візитку, щоб дзвонили, якщо будуть питання. Дай йому Бог здоров'ячка. Годую на свою пенсію діток, внучка зараз лежить хвора. Нам тут дають гуманітарку, так що поки не голодую - макарони рятують.