Коли почалась війна, ми були вдома у Лисичанську. Кілька тижнів ховались від обстрілів у підвалі свого дому. Потім з великими труднощами виїжджали до Києва. Дорогою нас кілька годин поспіль супроводжували вибухи. Їхали дві доби.

Моїй доньці дванадцять років, її дуже налякали бойові дії. Вона боїться звуків, схожих на постріли, і намагається сховатись, коли бачить військову техніку. Від важких спогадів дуже гірко плаче. Їй стає легше в оточенні рідних людей.