Мені 71 рік, чоловіку - 72, обидва хворіємо. В перший день війни знаходилися вдома. Нікуди не виїжджали, всю війну тут були. Бомбили нас. До кухні залетіла ракета - ми дивом живі залишилися. Постраждав наш дім, вилетіли вікна і двері - все. Ми чекали наших. 

Дев’ять місяців сиділи без пенсії, бо нам не давали. Відразу ми купували дерть, пересівали і їли крупу. 

Води й світла не було. Надворі складали цеглини і так готували їсти. Коли летіли ракети, ми тікали – так і прожили війну.

Як ракета залетіла, дідуся вдарило по голові. Він зараз недочуває - оце таке горе нас спіткало. Дякувати Богу, прийшли наші хлопці, і нам стало легше жити. Давали нам гуманітарну допомогу, і від Фонду Ріната Ахметова отримували. Дякуємо усім.

Ми ще ніяк не можемо прийти до тями. У нас на Пасху знову прилетіло, є жертви. Страждаємо, звісно.

Хто його знає, коли та війна закінчиться. Одні кажуть, що у травні, другі - в червні, а ми б раді були, щоб скоріше все закінчилося, і жити спокійно.