Я проживаю в Снігурівці Миколаївської області. Про початок війни зранку дізналася, по радіо почула.

Все було важко. Що може бути в окупації легкого? У нас не було нічого, навіть хліба. Не було води, світла, ліків не було - що там говорити! А газу в нас і так немає.

Найбільше шокувало, коли ракети на нас кидали. Шокувало, як останній раз нас обстріляли на Пасху.

Для мене за цей не було нічого приємного, тільки наше звільнення. Що може бути ще приємного у війні?

Болить душа за усіх, за дітей болить. Як вони далі жити будуть - не знаю.

Чекаємо на перемогу, молимося, щоб швидше прийшла. Мені головне - щоб діти і онуки не бачили війни, працювали, вчилися, жили так, як ми до війни жили.