Я з Билбасівки Краматорського району. Жила тут, працювала. Прийшла війна – всі залишилася без роботи: і чоловік, і я. Донька закінчила технікум, отримала диплом – і також без роботи. Ще є молодша донька – їй дев’ять років. Всі живемо на пенсію бабусі – моїй мамі 82 роки. Не виїжджаємо, тому що мати майже не ходить. Так і сидимо – чекаємо на диво.

Взагалі шокувало, що війна почалася. Спочатку було дуже страшно. Якщо дорослому страшно, то дітям – тим більше.

Зараз нам гуманітарну допомогу дають. До того ж у нас городи є – садимо щось, це виручає. Поки розрухи немає, то тут сидимо – шкода все кидати. Мамі дають гуманітарку, кому за 80, – то якось живемо.

Просто хотілося б, щоб мир був, і на роботу вийти. У нас вже майже всі, хто виїхав, повернулись. Багато хто хоче додому. Вдома хоч і важко, але дім є дім.

Тепер будемо цінувати все, що у нас є. Важливо, щоб всі були живі. Будинок не постраждав, а все інше – дрібниці.

Я думаю, що війна закінчиться не скоро. Якось немає надії, що все швидко закінчиться.