Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Вікторія Савченко

"Для мене цей період життя є найтяжчим, адже я була позбавлена найважливішого – повноцінної родини та щасливого дитинства"

переглядів: 138

Савченко Вікторія, учениця Пологівської гімназії «Основа», м. Пологи, Запорізька обл.

Конкурс есе "Один день"

Весна, теплий сонячний день, який за хвилину стане для мене похмурим та гнітючим. Мені дев’ять років, тихо і розмірено проходить моє безтурботне дитинство. У будні – школа, а на вихідні – розваги, солодощі, морозиво, каруселі… Але що це? У мою свідомість врізається слово – війна, таке важке, болюче та не зовсім зрозуміле для мене.

Мені ж добре зараз, поруч рідні та близькі, а в кишені завжди лежить смачна цукерка. Чому слово ВІЙНА я чую майже скрізь: у школі, на галявині перед будинком, у магазинах, за сімейним столом?

Але батьки все частіше і частіше пошепки розмовляють, стурбовано переглядають ТСН, і відчуття занепокоєння не залишає моїх рідних. Я ж це бачу.. Та остаточне розуміння всього приходить у момент, коли надходить звістка про мобілізацію тата.

Страх, сльози, істерика…

Починаю задавати собі дорослі питання : «Чому? За що? Що буде далі? А як же я без рідного, міцного і сильного батьківського плеча?». Відразу розумію, що з цього моменту для мене настає нова реальність: чарівний, мальовничий світ перетворився у якесь гнітюче, болюче пекло.

Відчуття незахищеності, паніки та усвідомлення, що вже не буде так, як раніше. І чи по силі нам впоратися з цими тяжкими випробуваннями?

Тато потрапив у зону бойових дій, а я разом зі своїм однорічним братиком та матусею чекаємо вдома. Кожен день - то вічність.

А, може, це все страшний сон? Це питання турбує кожен день. Мабуть, так я і подорослішала, адже у своєму малому віці була змушена хоча б якось допомагати матусі в усьому.

Для мене цей період життя є найтяжчим, адже позбавлена найважливішого – повноцінної родини та щасливого дитинства.

Кожен вечір був безпросвітній: хвилювання за тата, новини по телевізору, які завжди викликали тривогу, намагання опанувати себе серед усього цього жахіття. Для чого ж ці всі випробовування? Чи справді все, що відбувається, говорить про те, що далі буде краще? Нічого не зрозуміло, тільки і мрію про те, щоб все повернулося на свої місця, це очікування і тривога скінчилися, як найстрашніший сон у моєму житті.

Ми з родиною чекаємо тата. Декілька разів його все – таки відпускали додому, і це були найдорогоцінніші хвилини, ніколи не могла стримати свої емоції, сльози радості котилися по-моєму дитячому обличчі.

Не можу навіть сказати, що конкретно відчувала у ці хвилини: радість, біль, тривожність, страх, здається, що усі ці емоції поєднувалися воєдино.

Та з кожною зустріччю було все важче відпускати та розлучатися – це все закінчувалось гіркими душевним болем.

Увесь проміжок часу, коли батька не було поруч із нами, дуже багато плакала, страждала та знову і знову ставила багато питань.

Адже замість мирного неба з’явилися у житті моєму такі слова, як жорстокість, страх, паніка, смерть. Чому так? Безліч питань, але жодної відповіді.

Ми всі потерпаємо від тяжкого розуміння реалів життя й до сьогоднішнього часу. Можливо, ми просто не цінували мирне життя?...

Але війна продовжується, хоча в тилу ми її майже не відчуваємо.

А скільки пролилося невинної крові людей!?! Скільки померло молодих хлопців – солдатів, які захищаючи нас та нашу батьківщину, віддавали дорогоцінне життя задля нашого спокою, тиші та довгоочікуваного мирного життя,

якого й досі немає. Людське життя - це найцінніше, що ми маємо, те, що ні за які гроші не купити. І впевнена, що хлопці недаремно положили свої голови. Вони для мене всі – ГЕРОЇ!

Для кожного з нас визначення миру є дуже різним. Мир для мене - це все- таки той самий, минулий світ, у якому не має жорстокості та війни, де ми усі можемо бути вільними та щасливими. Там, де є мирне небо, під яким не гинуть невинні люди, немає страху та відчуття незахищеності. Кожен із нас може забути та відпустити усі страхи з якими жив під час війни.. І мені здається, що не тільки я дуже мрію опинитися та жити саме в такому світі, тому не можу дочекатися моменту, коли ми усі з легкістю промовимо ті самі довгоочікувані слова: ВІЙНА СКІНЧИЛАСЯ, НАСТАВ МИР!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Пологи 2014 2021 Текст Історії мирних діти психологічні травми безпека та життєзабезпечення сім'ї з двома і більше дітьми діти перший день війни розлука з близькими Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій