Діти залишилися без батька з початку війни, бо чоловік пішов захищати рідну Україну. Тому опікуюся ними я сама. Для них це велика травма - не бачити свого тата.

Ця травма проявлялася одразу. Була істерика, діти дуже плакали, особливо в ті дні, коли я сама залишилася з ними і не залишалося жодного вибору.

І я, і діти, і батьки відчували сильний стрес. Ми навіть зверталися до психологів, щоб допомогти дітям та собі впоратися з пережитим.

На жаль, ми стикнулися з усім - страхом, розлукою, невизначеністю та постійним тривожним очікуванням.