Яновська Таїсія, учениця 11 класу Харківського педагогічного фахового коледжу комунального закладу " Харківська гуманітарно-педагогічна академія"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Проворна Інна Олексіївна

Війна. Моя історія

Війна. Таке страшне слово, але ще страшніша дійсність. Якби мені раніше сказали, що буде війна і я буду свідком бойових дій , ніколи б не повірила.  Але життя розпорядилося по-своєму. День початку війни, мабуть, я ніколи не зможу забути. Харків, мій рідний Харків у той день здригнувся від вибухів, заплакав людськими сльозами, наповнився невідомою тривогою , хвилюванням за свої рідних, за своїх дітей.

Той день, 24 лютого, я добре пам’ятаю. Зустріла війну я у школі-інтернаті, де на той час навчалась і проживала.

Серед ночі, а точніше десь біля четвертої ранку, я прокинулась від якогось невідомого мені страху, у  моїй голові, усередині мене  була якась тривога. Через декілька хвилин зайшов до кімнати нічний черговий і сказав, щоб ми швидко збирали речі і спускалися  у підвал. Від дорослих ми почули, що почалася війна .

Нам було дуже страшно. Дівчатка поряд зі мною плакали, у мене не було сліз - я була у сильному стресі.

Трохи заспокоївшись, ми почали телефонувати батькам, щоб  вони нас забрали звідси. Лунали вибухи, було чути дзвін розбитого скла. Цього страху не передати словами . О 5 ранку я зателефонувала  батькам. Вони ще нічого не знали, бо ми живемо у місті Південному під Харковом, де у той час було тихо. Спочатку мама мені не повірила, але потім, усвідомивши гірку правду ,злякалася і почала мене заспокоювати. Через годину мама з татом приїхали за мною. Декількох дівчаток ми посадили в машину та розвезли  їх по домівках.

Весь той день був начебто казковим. Я не могла усвідомити, що це війна.

З того дня  змінилося життя наших харків’ян, змінилося  і моє життя. Було нестерпно боляче усвідомлювати, що війна відірвала мене від  моїх  друзів, моїх однокласників, що не буду ходити коридорами школи, яку я дуже любила. У душі залишалась надія, що це ненадовго, що це якась помилка, але сувора дійсніть війни продовжується вже другий рік.

Багато наших знайомих хлопців на війні, деякі вже ніколи не побачать сонця, їх не обіймуть рідні. Вічна слава героям!

Моя сім’я!  Це єдине, що гріє мою душу. Ми стикаємося  з різними проблемами , але відразу намагаємося їх вирішувати. Незважаючи на різні складнощі, ми стали більш близькими та підтримуємо один одного. Також навчилися цінувати прості речі в житті. Ми сподіваємось, що перемога скоро буде і будемо відбудовувати нашу рідну Україну. Слава Україні!