Моя донька дуже любить в'язати та співати. Вона мріє ще раз поїхати на море, адже море для неї - це місце радості, спокою і щастя. Якщо вона береться за якусь справу і доводить її до кінця, це дуже надихає її. Але коли щось не вдається, вона щиро засмучується і довго переживає.

Після початку повномасштабного вторгнення наше життя змінилося назавжди. Ми всією родиною пережили окупацію. Жили в підвалі без води та світла. Найстрашніше було те, що ми змушені були ховати наших дівчат від очей окупантів, бо боялися за їхнє життя. Ми навіть одягали дітям навушники, щоб вони менше чули звуки вибухів і хоч трохи були захищені від того жаху, який відбувався навколо.

Після звільнення ми одразу вивезли дітей до Харкова. Ми з чоловіком ще деякий час поверталися додому через роботу, хоча це було небезпечно. Згодом наш будинок був повністю зруйнований. Тепер ми живемо в орендованих квартирах і намагаємося почати життя заново.

Зараз Марія навчається дистанційно. Через війну вона майже не спілкується з однолітками, і мені боляче бачити, як вона втрачає звичне дитинство. Найважчим випробуванням для нашої родини назавжди залишаться перші дні повномасштабної війни та період окупації. Ці спогади досі живуть у нас і їх неможливо забути.