Наша родина залишилася без будинку, без роботи, діти – без школи.

24 лютого ми не до кінця розуміли, що відбувається. Почали збирати тривожну валізу. Діти не пішли до школи. Їм було страшно дивитися на те, як по вулиці їздять танки.

Найстрашнішими були майже цілодобові обстріли. 

Унаслідок пережитого діти стали нервовіші, погано сплять.

Ми зіткнулися з нестачею води, ліків та їжі. Закривалися магазини, аптеки. Хліб привозили раз у дві доби.