Перший день війни був страшний, ми сиділи в погребі. Потім у нас не стало нічого: ні ліків, ні продуктів. Коли зайшли наші українці, тоді почали нам все завозити. Діти виїхали, а я залишилася, сиділа сама в окупації. Дітям прийшлося покинути домівку, ми довго не бачилися.

Шокували постійні обстріли - це дуже страшно. Мені і зараз дуже тяжко це пережити.

Приємно було, що люди здружились, допомагали один одному.  І ще було приємно, коли нас звільнили.

От якби прямо зараз війна скінчилась, було б добре. А так - і не знаю, коли вона закінчиться.

Мені здається, що далі буде все добре. Важко, звісно, буде, але ми все перенесемо. Головне, щоб не стріляли, щоб було тихо і мирно.