Була вдома, прокинулась збирати діточок до школи, зателефонувала мама, сказала, що зустріла колону техніки росіян і сказала, що почалась війна.

Відсутність їжі, холод і прилети біля місця, де ми знаходились, в яких мене могло вже не бути...

Стикнулися з проблемами, ні ліків, ні їжі не було, шукали якийсь підробіток, щоб нагодувати діток, стояли в черзі на морозі по 5 годин, щоб отримати хоча б муки, самі не їли по декілька днів зовсім, щоб нагодувати діток.

Дякуючи чоловіку, він мене підтримує завжди і діткам допомагає не так відчувати всі події, які кояться, живимо в 4х, чоловік, я, двоє діток.

Спілкування з іншими тяжко дається, постійно на заспокійливих, вони допомагають зправлятися зі станом тривожності, бо коли сирена, тіло досі реагує окремо від мене і сковується, а діти при звуках вибухів беруть плед і ховаються.

Чоловік отримав травму внаслідок обвалу землі і його начальство оплатило його лікування і операцію зробили, це мене тронуло і я зрозуміла, що не все так несправедливо в наш час .

Влаштувалась на роботу, робота тяжка, багато обману, погане самопочуття, але ж треба, поки вистачить сил.