Ми були вдома, та коли все почалося, діти прокинулися від перших вибухів і свисту ракет, які летіли над нами у м. Лозова, м. Слов’янськ та Ізюм. Ми, дорослі, не могли повірити, що це насправді відбувається.

Діти почули звуки початку війни, почали плакати - це був стрес і жах для всіх нас, але ми до кінця не вірили, що все почалося. Потім ми сказали їм - «діти, це війна».

З 25 лютого по 10 березня ми два тижні жили в підвалі всією нашою вулицею. Там були дорослі і діти. Цей період був адом для всіх нас - бомбили день і ніч без перестанку. Ми не могли навіть вийти в туалет, всі ходили по черзі на відро. Навіть зварити картоплю в мундирах було неможливо, їли те, що було в підвалі. Води майже не було, всі пили по одному ковточку, а дорослі інколи взагалі не пили, залишаючи дітям. У підвалі було 12 дорослих і 6 дітей, ми спали по 1-2 години, якщо вдавалося.

Горіло все наше село - техніка, трактори, комбайни, будинки. Наш будинок побитий, а коли ми побачили, що згорів наш сінник біля будинку, а будинок цілий, ми сказали - «це чудо Боже».

З 8 на 9 березня був страшний обстріл - ми були в котлі: з одного боку орки обстрілювали, з іншого наші захисники, а ми по середині. Орки вже були на підході до нашого села, сусідні села окуповані.

Евакуювати нас не могли, авіація скидала бомби, били градами, ураганами, безпілотники літали постійно.

Під час одного обстрілу орки скинули авіабомбу на сусіднє подвір’я. Вибух був таким сильним, що нас всіх кинуло в одну купу, ми спочатку були глухі і не розуміли, що сталося. Потім потроху приходили до тями, заспокоювали дітей.

В цей момент на наших очах помирає моя рідна тітка - серце не витримало, допомогти ми не могли. Ми робили все, що могли, але, на жаль, вона померла. Дві доби не могли винести її з підвалу через постійні бомбардування.

Лише 10 березня трохи затихло, і ми прийняли рішення тікати. Мій брат зробив сам гроба, чоловік виніс її з підвалу. Потім чоловік завів машину, яка була побита осколками, і ми тікали з дітьми полями та посадками. Діти були хворі, виснажені і обезсилені.

Так, після всього пережитого для дітей це жах. Було декілька занять з дитячим психологом.

Не вистачало ні води, ні їжі, а тим більше ліків, а син ще астматик - це був справжній кошмар.