Для мене війна почалася ще у 2014 році у м. Донецьк. Потім настав 2022 рік, і війна прийшла у м. Маріуполь. Реакція була жахлива, хоча я вже знала, що таке війна на власному досвіді, і за кілька тижнів до її початку жила в страху та очікуванні. Здалеку чулися вибухи, і дитина сама зчитала все з мого обличчя.

День, коли все зникло: зв’язок, світло, вода, газ, і м. Маріуполь опинилося у кільці. Було важко усвідомити, що відбувається, і як жити далі. Травма війни залишила глибокий відбиток у душі дорослих та дітей. Ми з дитиною живемо в постійній тривозі, присутні страхи та обмежуючі переконання.

Особливо важко було під час блокади Маріуполя. Було два страхи: страх померти від бойових дій та страх померти від голоду. Ці відчуття залишилися назавжди у пам’яті та емоційному стані, формуючи постійну напругу та обережність у житті.