Наша родина все втратила, пробули під обстрілами майже місяць і виїхали, не дочекавшись «зеленого коридору» на свій страх і ризик. Ні міста, ні житла, ні звичного життя тепер немає. Але хоч живі!Найбільше важко було переживати відсутність надії на порятунок, холоднокровне знищення рашистами Маріуполя разом з мешканцями. Єва бачила прямі влучання рашистів у житлові будинки в Маріуполі, ночами майже не спали, по годинах російські літаки бомбили місто і людей. Кожного дня хтось гинув, навкруги горіли будинки, помирали люди. Діти не повинні бачити як руйнується все навкруги і гинуть люди. Ніхто не повинен бачити такого.

Гуманітарна катастрофа застала. Звичайно, топили сніг, готували на кострі під обстрілами, поки було з чого готувати.