Мої діти ростуть у війні: меншому було півтора рочки, а старшому -чотири, коли війна прийшла у наш дім... Вони навіть нашого дому не пам'ятають... У нас було орендоване житло та постійні переїзди. Але коли хоч трохи стали звикати, війна нас наздогнала... І знов переїзди ,життя у різних готелях та постійний страх підвалів, обстрілів і невідомості... Страх за життя, за дітей, за майбутнє.

Я дуже хочу, щоб мої діти не боялись лягати спати ввечері та прокидатись вранці, щоб вони забули все те, що їм довелось пережити…