Мені 66 років. я проживала в селі Преображенка Пологівського району. Про війну дізналася з телебачення, в мене тиск піднявся. Ніхто не думав і не гадав, що таке може бути, і ми почули, як бахало.
Під час війни я дуже постраждала.
Не знаю, як мене не вбило! Летіли фосфорні бомби, і якраз у вікно, де я лежала. Впало скло мені на ноги. Потім я встала і побачила, що в хаті всі вікна і двері вибило вибуховою хвилею.
Це був страх і жах! Як гляну - даху повністю немає, вікон немає - це не передати!
Я була вдома, поки вікна не зробила і дах не підправила, а потім вже виїхала. Зараз і я, і діти мої - у Запоріжжі. Це не війна - це жах! Навіщо нам така війна потрібна? Нам потрібен мир, і щоб люди не страждали.
Дякуємо Фонду Ріната Ахметова і всім, хто допомагав.
Дуже важко і морально, і психологічно, і як воно буде далі - не знаю. Був би мир, і більше нам нічого не треба. Повернутися додому дуже хочеться.