Ми були змушені переїхати до іншого міста, втратили роботу і навчання, не маючи можливості повернутися до рідної домівки.

На той момент діти перебували зі мною. Вони відчували страх і паніку.

Найстрашнішим був день, коли ми були в Херсоні і почалися потужні вибухи – ми опинилися під обстрілом.

Постійні обстріли, недосипання вночі, тривога – усе це залишило слід. Ми ходили до психолога, щоб впоратися зі стресом.

Друзі та сусіди допомагали нам.

Нічого з матеріальних речей не залишилося – все викинули, щоб не нагадувало про війну.