Я – одинока мама з дитиною. З початком війни я втратила роботу, бо фірма, на якій працювала 15 років, закрилася. Вимушена була переїхати з сином у більш спокійну область, подалі від бойових дій.

Дитина пережила великий стрес через вибухи, зміну місця проживання та школи. Ми маємо статус ВПО, а син отримав статус «Дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів».

Ми були вдома. Син повинен був іти до школи, але вчитель у Viber написав, щоб усі залишалися вдома. Так ми дізналися, що почалася війна. В нашому місті підірвали аеропорт.

Спочатку я сама не могла усвідомити, що відбувається, а дитина – тим більше. Потім стало дуже страшно. Не знали, чого очікувати, сподівалися, що все закінчиться швидко.

Рано вранці на сусідню вулицю прилетіли перші три ракети. Після першого вибуху ми прокинулися, бо весь будинок здригнувся. Інші вибухи ми переживали з жахом, не знаючи, що буде далі. Потім пішли на місце падіння, бачили розбиту станцію метро та пошкоджені будинки.

На новому місці син зіткнувся з булінгом у школі. Він дуже товариський і тягнеться до дітей, але місцеві учні його не прийняли – обзивали, погрожували, псували речі. Він вже пережив великий стрес через війну, а тут додався ще один.

Тяжко оплачувати орендовану квартиру, бо немає жодної матеріальної допомоги. Продукти раніше видавали, зараз цього вже немає.