Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Маргарита Миколаївна

«Дитина перелякалася так, що стала кричати по ночах, заїкатися, і ми вирішили їхати з міста»

переглядів: 120

Коли це все почалось, ми спочатку виїхали в Харківську область, гадали, що там буде тихо, але ми два тижні провели в подвалі, бо було дуже гучно, дитина дуже захворіла (бо на дворі на той момент було мінус 19), та коли прилетіло у двір, ми дуже налякались та вирішили вертатись додому в Донецьку область.

Ми живемо на дев'ятому поверсі, тому дуже чути, як громко на дворі. В квартирі було страшно находитись, ми оборудовали собі в тамбурі, там і жили, бо підвала в нашому домі немає. Та коли були прильотом в наш район, ми перелякалися так, що почали шукати приватний будинок, щоб зняти, але нічого не знайшли. Дитина перелякалася так, що став кричати по ночах, заїкатися, і ми вирішили їхати з міста. Ми доїхали до Дніпра, якийсь час були там, але постійні сирени лякали дитину, вирішили їхати в якесь село без сирен. Так ми приїхали в Кіровоградську область село Цибулеве, де автобус в місто ходе один раз на тиждень, та немає сирен. Зняли ми тут хатинку, доглядаємо хозяйскі дві здорові собаки та три коти, закупляємо дрова, дитина учиться онлайн по телефону, бо ноутбук зломався, але інтернет дуже поганий, та і зір псується. Гуманітарної допомоги нам не дають, роботи немає ніякої взагалі, до міста дуже далеко, дитина витягся, речі купляти треба, та ще й хворіємо постійно.

Тяжко те, що ти переживаєш постійно за близьких та рідних, за домівку, за свій рідненький город. Тяжко, що ти не знаєш, де буде тихо і що буде далі. Люди тут не такі, як у нашому краї, всі усміхаються, а самі думають, чого приперлися. І ніхто тобі не допоможе, бо всі родичі та друзі по всьому світу, а ти тут один, і допомоги чекати немає звідки. Так і виживаємо, але сил вже немає ні моральних, ні душевних, тримаємося заради дитини.

Гуманітарну допомогу нам не видають взагалі, коштів на продукти та ліки не вистачає. Навіть дитині солодощі беремо помінімуму.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Краматорськ 2022 2023 Текст Історії мирних жінки діти переїзд психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення харчування дітей робота малозабезпечені діти внутрішньо переміщені особи їжа
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій