До червня 2014 року ми жили у Донецьку, до березня 2022 – у Харкові. Два рази ми тікали від війни, і наразі опинилися на західній Україні. Куди далі, ми не знаємо, бо особистого житла у нас немає.
Найбільш шокуючим для нас було опинитися під обстрілами на Салтівці, і як раз діти захворіли, висока температура, кашель, ліки купити неможливо, бо на районі працювала лише одна аптека. Та навіть вистоявши чергу, виявлялося, що необхідних ліків не було у наявності. Дітей з температурою неможливо було повести у сховище, тому ночували в коридорі на полу. Неможливо було купити ліки і хліб.
Діти чули вибухи, бачили уламки ракет перед домом, бачили, як влучила ракета у дім навпроти нашого. Ми зверталися до психолога у Вашківцях, бо син кілька місяців серед ночі прокидався і плакав.
