Історії, які ви нам довірили
Ми живемо в постійному страху за своїх дітей.
Я виховую шістьох – клопоту багато. Але всі діти допомагають по господарству.
Свист снарядів у нас у Талаківці не вщухає ні вдень, ні вночі. Будинок трясе, і нас разом з ним. Дітей ми навчили, що коли стріляють, треба стелити ковдру на підлогу, лягати й лежати. Нам за дітей дуже страшно, за всіх діток, які тут живуть.
Діти кажуть, що до вибухів звикли, але від них ховаються і заспокоюють одне одного й маму.
Побоюються недарма. Після одного з обстрілів трирічна Галя сильно злякалася, замкнулася в собі й досі не розмовляє, тільки показує пальчиком. Грошей на її лікування в нас немає, на їжу ледь вистачає.
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
Інші історії
