Таїсія Карлівна залишилася в Петропавлівці з чоловіком, діти давно виросли і покинули рідну домівку. Зараз же зустрітися їм подвійно складніше, адже сім'ю розділило не тільки відстань, але і проблеми в пересуванні.

Ми живемо удвох з дідом, йому 73 роки. Діти всі роз'їхалися. До війни і легше було жити, і ми молодші були.

Коли у нас обстріли були, один раз снаряд прилетів, людину вбило і будинки пошкодило, а в інший час тільки шибки тремтіли. Ми побоювалися, звичайно. Як почнуть стріляти - ми до погреба ховалися. Думали, не дай Бог, снаряд потрапить. А зараз нічого. Десь стріляють, але далеченько, ми чомусь не боїмося.

Десь стріляють, але ми чомусь не боїмося

Хочу, щоб мир був, здоров'я було, настрій, щоб можна було пересуватися. Ось у мене дочка у Росії живе. Хоч мені скоро 80 років, а мені хочеться поїхати, але не можу, не пропустять.