Історії, які ви нам довірили
До Донецька я переїхав жити в 2012 році. Вступив до технікуму після дев’ятого класу. Спочатку не було зрозуміло, що почалася війна. Було незрозуміле становище. Під час перших обстрілів мене не було в місті. Повернувся я на початку жовтня, тому що відкриття навчального року перенесли. Про становище в місті дізнавався від друзів, знайомих і родичів.
Із рідними та близькими, що знаходяться в зоні бойових дій, ми говорили про безпеку, цікавилися здоров’ям один одного, морально підтримували. Відвідували один одного, коли випадала нагода. Із кимось спілкувалися через соцмережі, дізнавалися, як минула ніч, чи були обстріли. Щоразу робили перекличку після обстрілів і щоранку.
Найбільше мені запам’яталося, як працюють установки «Град». Побиті осколками будівлі. Ось був у мене випадок. Мій одногрупник покликав у кав’ярню неподалік від технікуму. Домовилися після шостої пари. Зустрілися, але до кав’ярні не дійшли. Йому знадобилося виїхати додому, ми перенесли похід у кав’ярню на інший день і розійшлися по домівках. А хвилин за 40 у ту саму кав’ярню прямим влучанням прилетів снаряд. Та так, що в радіусі вибуху осколками й ударною хвилею пошарпало кілька балконів ближніх будинків і вибило всі шибки в технікумі, а також у частині гуртожитку, що знаходиться поруч.
Через війну я переїхав у Першотравенськ. Переїзд відбувався складно. Так як у мене не було паспорта, а на той час мені виповнилося 18 років, було складно перетнути блокпости. Для цього моїй матері знадобилося збирати купу паперів для підтвердження моєї особистості й виїзду на підконтрольну територію України.
Життя зараз стало ціннішим для мене. Наприклад, у нашій компанії була дівчинка трохи старша за мене. Вийшовши в аптеку за ліками, вона потрапила в перестрілку та загинула.
Війна завдала величезної шкоди інфраструктурі міста. Через нескінченні обстріли часто ушкоджувалися лінії електропередачі, подача й очищення води в місто. На допомогу приходили служби з ремонту, компанія ДТЕК зокрема. Люди, ризикуючи власним життям, у воєнних умовах відновлювали подачу електроенергії та води населенню. За це їм величезне спасибі.
Так як всі банки виїхали з окупованих територій, багато маркетів надавало послуги терміналу.
Я найчастіше чув про гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Усі мої знайомі отримували її. Коли я залишався без продуктів, і мама не могла до мене приїхати або передати кошти, то мої та мамині друзі ділилися цією допомогою зі мною.
Зараз я не відчуваю себе в безпеці і навряд чи колись уже зможу.
Мрію про мир і умиротворення.
За останні роки найціннішими й найважливішими для мене стали люди хороші та добрі.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
