Майоров Ілля, Бахмутська загальноосвітня школа I–III ступенів №18 імені Дмитра Чернявського

Вчитель, що надихнув на написання есе – Мироненко Ірина Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

З початку війни пройшло вже майже 3 роки. За цей період сталося багато трагедій: загинуло багато дітей та дорослих, зруйновано міста та села, більша частина Донецької області під окупацією росії. Це дуже погано, та я маю надію, що це скоро скінчиться.

До війни я проживав у мальовничому, квітучому місті Бахмут. Навчався в загальноосвітній школі №18 та мав дуже багато друзів. Але коли розпочалася війна, я навіть не повірив в це.

У перший день війни, поки не почув десь в далечині вибухи, не міг усвідомити. Усі, кого я знав, були дуже налякані та не розуміли, що робити далі.

Після двох місяців від початку повномасштабного вторгнення, волонтери вивезли мою родину до села неподалік міста Кропивницького, у школу, де жило уже багато сімей.

Ми гадали, що десь три місяці — і війна закінчиться, та поїдемо додому. Проте всі наші сподівання так і не здійснились. У селі місцеві мешканці поводилися не дуже добре: кидали у вікна різне сміття і дивилися косо. Проте я знайшов нових друзів, з якими й досі спілкуюсь у соціальних мережах.

За цей час, поки я там був, до мого рідного міста все ближче та ближче наближався ворог, поки зовсім не окупував.

Коли вже все набридло, ми вирішили покинути селище та повернутися — хоч не додому, але ближче до рідного міста. Я й зараз тут перебуваю. Але зовсім скоро я покину і це місце, бо треба буде продовжувати навчання, а тут навчальні заклади не працюють. Де будемо далі — не знаю…

Хочеться вірити, що війна нарешті закінчиться, і ми зможемо будувати нове життя.