У мене двоє дітей – хлопчики, 10 та 8 років. Коли почалися обстріли, я дуже боялася за них. Дах здіймався від вибухової хвилі. Я не знала, що мені робити. Ми жили в окупації, без світла, без продуктів, нормальної води. Магазини стояли пустими. Росіяни ходили вулицями, мені було дуже страшно. 

Я намагалася бути сильною заради дітей, але розуміла, що так далі не можна. Ми довго не могли наважитися поїхати, бо це був наш дім, наше життя.

Але потім я зібрала речі, взяла дітей, і ми поїхали до Одеси. Тут нам стало трохи спокійніше. Я дуже сподіваюся, що незабаром настане мир, щоб мої діти могли рости без страху та бачити, що в житті буває добро та спокій. Це все, що я хочу.