Іван з сім’єю переховувався в підвалі від російських снарядів. Хату побило, а машина вціліла, тому їм вдалося вирватись з села в перерві між обстрілами

Я на автобусі працював до війни. О четвертій годині встав, в машині їхав – не чув вибухи. А як виїхав на лінію о 5:20, то в Октябрському бомбили аеродром. В голові не вкладалося, як може Росія напасти і стрілять і по мирних… і по нам попадало. Так я проробив ще тиждень у війні. Під час бомбування в автобус прилітало - я вимушений був кинути цей автобус, тому що неможливо було. Так я залишився без роботи. 

Побули вдома з сім’єю - сиділи в підвалі. Сильно страшно було. Жінка, і жінчина тітка сильно-сильно бідкалися, там усі боялись. Життя було сіре в перші дні, усі були в шоці: як це так, війна у XXI сторіччі?

Воно гепає, на голову летить, і в двір прилітало два рази. Полупило вікна, паркан, ворота і гараж, хату. Все, що було в дворі, все в склі, в дірках.

Якось вони пів години не стріляли. Слава Богу, що машина стояла  в городі, що у двір прилетіло, і машину не побило. Ми все, що було під рукою, саме необхідне покидали: документи, щось із гігієни і поїхали. Виїхали до Миколаєва, потім на Березанку. Від кожного шурхіту лякалися. Ось котел запалюється: «Пух!» - і вже страшно. 

Зараз живемо в Миколаївській області, кілометрів за 50 від міста Миколаєва. Квартиру наймаємо. Два чи три рази вдома були - там позабивали двері, дах і хату. Дах осколками побитий - трохи полагодили, вікна позабивали самотужки. Все - на скору руку, так і живемо.

Ми з жінкою оформилися на дві тисячі допомоги, і тітка жінчина - на три, бо вона каліка. Ще гроші зняли, які збереглися. Тут нам тільки два рази давали гуманітарну поміч, а більше не давали за ці шість місяців, що ми сидимо у Березанці. Грошова поміч кожен місяць, дякую. 

Я з усіма підтримую зв'язок: сином, дочкою і мамкою. Мамці 80 років, вона тут, у Березанському районі живе. Слава Богу, ще жива. Я в Польщі працював, з хазяїном-поляком теж підтримую зв’язок: він за Україну, молодець, дзвонить мені, цікавиться.

Найбільше мене шокувало те, що ці ненормальні стріляють по мирних жителях, по домах, по людях, по дітях, по всіх цивільних беззбройних. Люди залишилися на старість, перед смертю, без житла. 

У мене таке відчуття, що максимум ще два місяці - і все закінчиться. Того Путіна уберуть, і ці ізгої будуть ізольовані від всього світу, не виїдуть нікуди. 

Я думаю, у нас буде таке майбутнє, як в Європі, що всі посміхаються, працюють, усім задоволені. Я за кордоном був: і в Германії, і в Польщі. Там дуже добрі люди. Я бачу, що буде добре не зразу, не за місяць, через п’ять років - максимум, буде розквітаюча країна. Ми будемо жити в достатку.