Василевич Вікторія, 10 клас, Опорний заклад освіти «Баришівський ліцей» Баришівської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гаращенко Алла Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Цей день змінив не мене. Для кожного цей ранок був свій, але для всіх залишив велику чорну пляму на душі. Ранок розпочався, як завжди: дзвін будильника, небажання йти до школи та прохолодна кімната. Ще кілька хвилин тому я солодко дрімала в ліжечку, а зараз сиджу на кухні, читаючи страшні повідомлення від брата. Він писав про якісь вибухи, підвал, літаки та сирену. Ні, не може цього бути!

Це лише сон, я просто не повністю прокинулась. Саме ці емоції відчув на собі кожен українець 24 лютого 2022 року.

Моє тіло зривається з місця і я біжу в кімнату дідуся. Паніка шириться будинком і через годину вся наша родина обговорює план дій. У моїй голові досі не вкладаються всі новини, я не вірю в те, що відбувається, доки не бачу війну на власні очі. Наступний місяць пройшов холодно, як в душі, так і на вулиці. Морозний березень ніс на собі лише погані новини, що немов кайдани, окутували мене страхом. Кожного дня ми чули вибухи поруч, чули як воїни захищають наші оселі та життя. Ворог хотів зламати нас своєю жорстокістю та жахливими терорами, проте нічого з цього йому не вдалося.

Пам’ятаю дні, коли на околицях збиралося десятки людей, усі допомагали одне одному речами та їжею. Жіночки випікали хліб і несли його бійцям та біженцям.

Чиясь стара ковдра зігрівала серця, а чиїсь небайдужі руки брали зброю, щоб інші її ніколи не чули. Дивлячись на нашу згуртованість у ті дні, я зрозуміла, що не час піддаватися страху і слабкості. Усе залежить від дій та думок, від підтримки. Усі ми, як одна велика родина, стали на захист нашої держави й змогли!

Одного дня все скінчилось, моя область стала вільною й ми змогли видихнути.  Але це було не кінцем, лише початком. Початком моєї особистості й нових поглядів на життя.

Сьогодення вітає нас досі суворо, але кожен із нас робить усе можливе для своєї держави. Своїм шляхом я обрала допомогу людям і їх здоров’я. Я хочу дати можливість тим, хто її втратив або не мав, але дуже на неї заслуговує.  Із лютого 2022 року багато чого стало іншим. Ця війна робить нас сильнішими, вона будує нових українців, які не бояться показати себе серед інших, які не соромляться своєї культури й знову відроджують її. Цей день змінив усе.