Кувшинова Ріта, 9 клас, Володимирівський ліцей Межівської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання — Сидоренко Валентина Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Я з жахом згадую той день, коли мама мені сказала, що я можу не йти сьогодні до школи, але це зовсім не радувало, тому що ненька разом з тим повідомила про те, що почалася війна. До цього часу Україна жила спокійним життям і для мене, тодішньої семикласниці, було не зовсім зрозумілим те, що відбулося того страшного світанку. Я включила телевізор і почула виття сирен та побачила, як горіли мирні міста. Того ранку люди не знали, куди подітися та що робити.

Неначе чорним важким туманом накрив мою рідну землю лютий 2022 року. Війна — це завжди погано, це завжди зло, смерть, сльози і страх.

1000 днів війни. Це жахливо… Українське небо затьмарене сьогодні страшною, лютою війною, яку розв’язав проти нашого народу путінський режим — ненависне до всього людського. Ця війна змінила все.

Рашисти лякають нас обстрілами, блекаутом, холодом, голодом. Чим уже нас тільки не лякали? Та це все не працює. Нас не зламати.

Я пишу ці рядки, а моє серце стискається від болю. Саме зараз ідуть бої за Покровськ, а це 50 км від моєї домівки і у пеклі цієї ненажерливої війни знаходиться мій рідний брат Сергій, який у перший день добровільно пішов захищати від рашистів мою родину і всю нашу рідну Україну. За ці дні війни він разом з побратимами пройшов нелегкий шлях. Він відстоював незалежність нашої держави на Покровському напрямку, в даний час знаходиться на Запорізькому напрямку.

Його мужність, сміливість, бойовий дух відзначено нагородою, він отримав медаль «Захиснику Вітчизни». Ми щодня чекаємо від нього смс: «Привіт, мої рідненькі! Я живий…» і молимось за нього та його товаришів.

Окупанти руйнують наші міста і села, вбивають людей, ллють на нашу країну брудні потоки брехні. Я відчуваю глибоке занепокоєння і сум за тих, хто страждає через цю кляту війну. Але одночасно я підтримую наших солдатів, медиків і всіх, хто ризикує своїм життям, щоб захистити наші цінності.

Я пишу ці рядки, поглядаю за вікно і бачу, що відбувається на моїй рідній вулиці. Думаю, мене всі зрозуміють, що я маю на увазі, бо ж зовсім близько Покровськ. Хвилинами мене огортає великий сум, біль, тривога.

Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій тривалій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше — своє життя, для того, щоб ми могли жити.

Але незважаючи ні на що, ми все одно переможемо. Захисники і захисниці б'ють ворогів і визволяють українські землі. Народ об'єднався, став ще сильнішим.

Мої 1000 днів війни — це 1000 днів боротьби, болю і безкінечної надії. Я зрозуміла, що допомогти нашим воїнам можуть не лише гроші, а й наша дитяча волонтерська підтримка. Це і створені малюнки, і участь в акції «Кришечки збери — ЗСУ допоможи 2.0.», і плетіння маскувальних сіток, і напечені пиріжки разом з мамами.

Я вірю, що хоч і важка перед нами дорога та попереду нас чекає щасливе та мирне життя. Виборене, вистраждане, а тому таке дорогоцінне для кожного з нас. Це наш шлях і іншого в нашого народу немає.

Я — дев'ятикласниця, підростаюча громадянка України. І вже зараз починаю замислюватися над своєю роллю в цьому житті. Моїм головним завданням на даний момент є добре навчатися. Моя найбільша мрія — стати висококваліфікованим спеціалістом.

Ми дочекаємося ПЕРЕМОГИ! Ми — сильні і незламні.

Вистоїмо… Переможемо… Все буде Україна !