Ми з міста Дружківка Донецької області, зараз ми в Костянтинівці. Отримуємо тут гуманітарну допомогу, а ще - то сусіди допомагають, то чужі люди: хто одягом, хто продуктами. Ми проживаємо в приватному будинку - так легше. Через це і приїхали в Костянтинівку. Страшно за дітей. Зараз живемо і переживаємо за майбутнє.

Шокували гучні вибухи. Дітей лякало все це, але зараз ми звикли до сирен, до вибухів. Головне, що цілі і живі.

Я не провидиця, не знаю, коли війна закінчиться. Як закінчиться, тоді всі дізнаємося. Мрію, щоб все добре було в мене і моїх дітей, більше мені нічого не потрібно.