О четвертій ранку у двері прилетів снаряд, а у мене стався інсульт. Так для мене почалась війна. Потім було ще тяжче, бо не було світла та води. Приїжджали волонтери, привозили пайки. Продуктів ледь вистачало. 

Я нікуди не виїжджав. Вирішив: буде те, що судилось. Моя родина розділилась, бо діти й онуки виїхали до Чернівців - там було тихіше. Вони також спочатку ховались у ямі в гаражі, а потім евакуювались. 

Найбільше мене шокувало, що село стало пустим. Чутно було лише снаряди, ракети й танки. Після того як росіяни відійшли з Херсона, люди почали повертатись. 

Зараз я хочу лише закінчення війни. Моя нервова система постраждала, мені потрібен спокій. Дуже хочу, щоб моя родина повернулась.