У перші дні було дуже важко. Я не повірила, що почалась війна. Магазини і аптеки не працювали, не було елементарних речей. Люди змушені були шукати їжу і ліки серед руїн, боротися з голодом і хворобами. Це було страшно: відчувати, що життя стає все важчим і невпевненим. Страх і тривога постійно були поруч, не давали відпочити. Але я знала, що їхати — це втратити все, що я люблю. Я залишалася і боролася з цим внутрішнім болем, із сумом і надією одночасно. У мій будинок прилетіло чотири ракети. Я дуже хвилювалась за дітей. Ми виїхали до села Високе. Тут також літають дрони. Поки залишаємось, що буде далі, не знаю. Син служить, чекаю його додому.