Масич Дарія, 11 клас, Піско-Радьківського ліцею БСР

Вчитель, що надихнув на написання —  Перетятько Людмила Валентинівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Черговий день тепла завмер перед тобою. А ти все шукаєш спасіння занапащеної своєї долі. Чи, може, це її рятує від днів, коли забував ти, що таке воля? І здавалось, все це ненадовго, все це тимчасово. Та біль розставила все по місцях, і настав час, коли в думках хотілося лиш довіритися небесам. І як не запитай про те, що там було і як жилось? Та все без слів говорять очі, що переповнені тої злості.

Сьогодні з сонцем плутаю я полюса. Знов згадую, як все починалось. В думках лиш надія на спасіння, а може, зміни прилетять стрілою в серце в північ? І страшно було так від того, що кров моя стане лиш сонця закипить в проміннях його, зігріє руки, що тремтіли вже занадто довго. І підбираючи все нові строки, в черговий раз приходить усвідомлення, що ніхто, крім тебе, не зробить ані кроку.

Сьогодні захід сонця розставив все знову по місцях, він голосно мовчав, розтікаючись червоною плямою все далі по хмарках. І прокидаючись зранку, закриваю лице руками, бо здається, що все забуваю. Я так сумую по руках, голосах та очах людей, яких навіть не знаю. І з часом лиш одне питання: ці люди взагалі існували, чи вони є частиною моєї не свідомої уяви?

І знову долають думку питання, чому живу я, як в зігнанні? Чому пишу про те, як холодно в підвалі і як погано без води? Не знаю, що робити далі? Невже назавжди, невже не тимчасово?

Моє життя пройде, а я лиш усміхнуся долі.

Прийде час, коли віра стане нашим світлом, або ж ми втратимо можливість знайти вихід. Коли розквітнуть в полі квітки, або ж їх здує попіл з вітром. Я вірю в краще, але з кожним днем складніше. Я бачу нові імена у цьому списку. Імена, які було забуто в обіймах місяця та поховано сонцем. Вільні в неволі та розлучені з домом.

Я ввірила життя своє людям у формі. І не доводиться підбирати слова, щоб виразити свою вдячність та повагу за крила, що подарувала посмішка та сила їхньої волі. Черговий день тепла проник в мої долоні з надією на ще декілька годин життя, я знову гріюсь між пітьмою.