Давидова Софія, 15 років, студентка І курсу КЗ «Нікопольський фаховий педагогічний коледж «ДОР»

Вчитель, що надихнув на написання - Канищева Інна Василівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

24 лютого п’ята година ранку... Ми з моєю родиною прокинулися від гучних вибухів. Усе тіло тремтіло від страху... Цей ранок був по-особливому жахливим для кожного українця. У повному непорозумінні я запитала у тата: «Татку, що відбувається?». Тато зі сльозами на очах відповів: «Доню, почалася війна…».

Із тієї хвилини начебто стиснулося все всередині. Те, що я відчувала в той момент, не можна було передати словами. Це був страх, біль, відчуття тривоги, нерозуміння, а що ж буде далі? Кожен збирав свої речі та залишав свою рідну домівку. Люди були розгублені, вони не знали як їм діяти, адже їм просто хотілося жити! За що це все мирним жителям? Чому повинні страждати наші маленькі діти? Як пояснити дитині, що почалася війна? Уже понад 1125 українських дітей постраждали внаслідок повномасштабної війни РФ проти України. Скільки вже пролито сліз над дитячими могилами…

Війна – це біль, жах, страждання, кровопролиття, великі втрати. Це поняття є жахливим і ненависним, для кожного українця воно має своє особливе значення.

Ще вчора я була по-справжньому щасливою, будувала свої плани на майбутнє, мріяла, веселилася, насолоджувалася життям, а вже сьогодні російське вторгнення принесло нестерпний біль і великі втрати моїй країні. Єдине, чого я хотіла на той момент, – це ЖИТИ!

Йшов день… новина за новиною, повідомлення за повідомленням, повітряні тривоги, гучні обстріли, – відчуття, наче я знаходжуся в страшному сні...

Від кожного повідомлення на телефон я здригалася, голова починала боліти від кількості тогочасних страшних новин, їх була необмежена кількість, неначе то був кінець світу, як мені тоді здавалося.

Настала ніч... жахлива ніч…

Моїм бажанням на той момент було лягти спати і прокинутися вранці, прокинутися живою та обійняти своїх рідних. Саме в цей день я зрозуміла, наскільки важливим для мене є моє життя, сім’я, мої близькі і рідні, як дуже сильно я їх люблю.

Війна нагадала нам наскільки важливим для нас є наше життя. У повсякденному житті ми, заклопотані різними справами, не помічаємо як швидко плине час, як змінюється наш внутрішній світ та все навколо нас, як дорослішають наші діти. Ми так мало приділяємо часу нашим близьким, але цього всього, на жаль, не помічаємо і навіть не замислюємося над цим.

Сьогодні 212-й день війни, вересень, але мені й досі здається, що я живу в лютому, у тому самому несподіваному для всіх дні.

Звичайно, війна не обійшла стороною мою сім’ю. 16 липня – день народження моєї найріднішої людини, яка завжди підтримувала мене, день народження мого рідного брата.

У цей день він отримав повістку і не роздумуючи ні хвилини зібрав свої речі й пішов на захист нашої країни! Згадуючи цей день, навертаються сльози на очі, не передати словами як мені було боляче в той день, вже майже 3 місяці ні я, ні мама з татом не бачили його наживо.

Це так важко, так страшно… Велике щастя для мене – кожного дня чути його голос, дивитися наші спільні фото та відео на екрані мого телефону. Мені так сильно не вистачає цієї людини…

Що я відчуваю? Порожнечу в середині себе... Саме з братом я відчувала себе хороброю, наполегливою, активною, життєрадісною, упевненою, ніжною. Він, як ніхто інший, вірив у мої успіхи. У будь-якому моєму починанні я відчувала його підтримку, мені так не вистачає його теплих обіймів і щирої посмішки, яку він дарував мені кожного дня. Війна змінила моє життя на «до» та «після». Як тільки почалася війна, більшість моїх близьких та рідних були змушені покинути свої оселі і поїхати з-за кордон. Люди, яких я знаю все своє життя, знаходяться за декілька кілометрів від мене. Як важко відпускати тих людей, із якими вас щось об’єднує, ти неначе відриваєш від себе частинку свого серця. Але я знаю, що з часом все буде добре, ми зможемо з кожним зустрітися, обійняти один одного, сказати найдорожчі слова – слова любові, але це буде зовсім інша історія. Ця зустріч буде під мирним небом, вона буде незабутньою та довгоочікуваною!

А що для вас означає бути під мирним небом? Для мене мирне життя – це щасливе життя! Життя без обстрілів, постійних сирен, величезних втрат, сліз, кровопролиття, а найголовніше – це вільне і незалежне життя! Під мирним небом можна почути сміх дітей, мелодію пташок, побачити сльози щастя і щирі посмішки на обличчях людей. Ми всі хочемо жити в мирі та злагоді, любові та гармонії, і саме тому робимо все можливе задля нашої перемоги: волонтеремо, рятуємо, підтримуємо, тримаємося усі разом. Саме цим ми робимо великий унесок у нашу Перемогу!

Яким він буде, день перемоги? «День Перемоги» – це день, якого чекає кожен українець. Він буде особливим! Усі сім’ї зберуться разом і стануть святкувати довгоочікувану перемогу. Усюди будуть лунати постріли, але вже не зброї, а святкових феєрверків… діти вже не відчують паніки і страху перед гучними звуками... живі повернуться до своїх жінок та матерів, а загиблих будуть ушановувати ще не одну вічність.. Саме таким я уявляю день перемоги… Українці – сильна духом нація, РАЗОМ ми неодмінно переможемо!