Мене звати Юлія Вікторівна. Ми жили у селі Остриківка, що належить до Пологівського району. Той ранок почався звичайно: готувалися до роботи, аж тут по телебаченню дізналися, що розпочалася війна...

Чоловіка забрали на фронт, і раптом я залишилася сама з маленькою дитиною у чужому місті, де нікому не потрібні ми, переселенці. Ракети летіли прямо у наш будинок, і нам довелося шукати притулок, де ми могли би пережити ці жахливі часи.

Не було ані одіял, ані подушок, ані навіть постільної білизни. Спати було дуже важко, але ми вижили. Не можу забути ті дні страху та безпорадності.

Роботи тепер немає. Раніше я працювала у дитячому садку, але зараз навіть це стало неможливим.

Війна - це страшний період у нашому житті, але ми не здаємося.