Мені 41 рік, до війни жили з чоловіком і трьома дітьми в селі Кобзарці Миколаївської області. 

Ранок 24 лютого розпочався з того, що син-студент з Миколаєва зателефонував і сказав, що почалася війна. Чоловік поїхав забрав його і ще дітей, які виходили з Миколаєва. 

Російські війська зайшли до Снігурівки і почали обстрілювати наше село. Коли попало по нашому будинку, ми полями виїхали до Кривого Рогу, а звідти поїхали у Хмельницький.

Ми власним транспортом виїхали. Спочатку я зі свекрухою, а потім чоловік повертався і вивозив родичів, дітей.

Слава Богу, волонтери допомагали і в Кривому розі, і в Хмельницькому. І в село привозили допомогу. І Фонд Ріната Ахметова допомагав. Багато фондів, які допомагали.

Найбільше шокує, що росіяни стріляють не по військовим об’єктам, а по мирному населенню, обстрілювали колони людей, які виїжджали. У нас в селі немає військових об’єктів, і воєнних людей у нас не було, але все одно село розбили. 

Зараз люди деякі повертаються, відновлюють. А ще як на Пасху в Снігурівці обстріляли церкву і загинули діти, то люди знову виїхали.

Мені здається що війна скоро має закінчитися. Вже так хочеться повернутися додому!