Валентина з чоловіком саджали картоплю, коли почалася  стрілянина. Снаряди  падали просто на городі. Подружжя тоді ледь дісталося підвалу. Місяць вони провели в укритті — без світла, газу й води. 

Потім все ж таки наважилися виїхати. Діти були вже в Запоріжжі, син залишився доглядати хвору тещу й годувати собак. "Одну потім привіз нам, бідну, худу, налякану — я її врятувала", — розповідає жінка. Будинок Валентини зруйнований повністю: немає даху, кухні, флігеля — лише руїни. "Все нажите там лишилося", — зітхає вона. Попри втрати, Валентина тримається. "Дочка каже: "Мамо, ми сильні". І я кажу: ми сильні. Я маю дожити до Перемоги. Дожити до онуків".