Нема постійного житла та, у зв’язку з цим, доньці важко знайти постійних друзів.

Перший день був один суцільний шок.. Потім він ще довго продовжувався, бо місто стало окупованим. Страх за дитину та постійне питання коли все закінчиться. Та коли згадають про Херсон та їх дітей. Бо ніхто крім волонтерів та самих себе не допомогав.

Весь період окупації був як один страшний день, поки ми самі на свій страх та ризик не почали вибиратися з міста.

Бо черги на автобус з евакуації, який був наданий волонтерами, були на декілька місяців у перед.

Звісно, ми стикнулися з гуманітарною катастрофою. 

Були великі черги за усім і не факт, що ти можеш щось придбати, бо на тобі може закінчитись.