Ми втратили щасливе життя, рідне затишне гніздечко та найважливіше і страшніше ми втратили батька. 

Мої діти тепер напівсироти. Він загинув захищаючи свою державу.

24 лютого ми прокинулися зранку і вирушили на роботу, в школу, в садочок... Підійшла до банкомата і там почула перші вибухи. Замість тисячі я негайно зняла гроші, накупила продуктів першої необхідності і вирушила з дітьми додому. Дорогою мені повідомили про вторгнення. Спочатку діти просто слухали. Пізніше під час перебування у підвалі діти все частіше задавали питання: 

"Хто стріляє? Навіщо? За що вони хочуть вбити нас? Ми погані?"

Найстрашнішим був день, коли я дізналася, що батько моїх дітей помер. Досі не можу змиритися з цим.

Звісно, ми стикнулися з гуманітарною катастрофою. Був певний тяжкий період.