У нас декілька разів прилітала артилерія в наш дім, але слава Богу в сусідній підʼїзд, але син дуже довго боявся спати один.

Від любих звуків прокидався, плакав, нам довелося ходити до психолога.

24 лютого ми були вдома. Тато рано вранці зателефонував та сказав війна. Я не повірила !! Син довго не розумів що це. Допоки не прилетіло в наш дім.

Страшнішим за все був день, коли були прилети по нашому району і нашій домівці. Син психологічно постраждав. Я думаю, що всі, навіть дорослі, зараз потребують в психологічної допомоги.

Стикнулися з гуманітарною катастрофою. З проблемами води. 

У нас півроку мабуть не було води з крану. Це був жах. Носили воду в бутилках.

Як артефакт, який нам нагадує про початок війни, залишився кусочок сняряду, який летів по нашому дому.