Я працював на заводі, у мене було житло. Після початку війни все втратив. Обстріл почався різко і без попередження. Росія наступала дуже швидко, і здавалося, що за кожним вибухом наступний все ближче і ближче. Прилітало до житлових будинків, і ніхто не був захищений. У такі моменти думав лише про те, як зберегти життя собі та близьким.

Ракети літали прямо над головою, і це почуття безпорадності було нестерпним. Доводилося весь час сидіти у підвалі, виходити звідти було небезпечно.

Я сподівався, що це незабаром закінчиться, що все буде не так страшно, як здається зараз. Але аптеки та магазини один за одним закривалися, і з кожним днем ставало все важче знайти продукти та ліки. У місті гинуло багато людей, і це було  важко усвідомлювати. Все було набагато гірше, ніж 2014 року, коли вже було страшно. Я виїхав з рідного міста. Зараз мрію про мир та вірю, що Україна переможе.