Я жила у Харкові з мамою. Через війну не стало мами і я залишилась одна. 

О п'ятій ранку 24 лютого мені зателефонувала подружка зі звісткою про війну. Я перелякалась. І почалися вибухи. Літак літав над будинком, будинок хитався. Ми сиділи в туалеті, лежали у ванній і в коридорі. Було дуже страшно. Ми там побули й виїхали з мамою і кішкою. 

Нам потрібно було дуже швидко зібратися, за 20 хвилин, бо був обстріл. Ми схопили кішку, кілька речей і поїхали.

Щонайперше ми стикнулися з фінансовими труднощами.Роботи не було, пенсію мамі не давали. Я її отримала певно три місяці тому. Моральні труднощі теж були. І зараз вони продовжуються.

Війну ми раніше дивилися по телевізору, співчували героям, дивилися, як фашисти їх розстрілюють. Мама у мене була дитиною війни. А тепер уже ми станемо дітьми війни, і діти маленькі, які вже розуміють, що таке тривога і що потрібно йти в укриття. Це жахливо - кожен день дивитися новини і перевіряти, чи цілий мій будинок. 

Бачу своє майбутнє мирним. Мрію, щоб ми швидше перемогли.