Наталя Верещагіна

«Через три дні після від’їзду в мою квартиру влучив снаряд»

2014 рік вніс свої корективи в життя нашої родини. Восени 2014 року я вивезла дітей, Данила та Катю, і батьків-пенсіонерів до родичів у Полтаву, а сама повернулася в Дебальцеве. Треба було владнати деякі питання: забрати документи з роботи та медкартки з поліклініки. Та й за квартирою наглядала, адже в місті вже щосили орудували мародери.

Настало літо. Воно видалося гарячим у всіх сенсах – сонце світило безжально, а місто здригалося від артилерійських снарядів. Благо, що бомбосховище знаходилося просто під моєю квартирою. У сирих катівнях без світла я провела чимало безсонних ночей, слухаючи гуркіт «Урагану» і благаючи Бога, щоб діти не залишилися сиротами.

Розпрощатися з рідним містом я вирішила 4 лютого 2015 року. Тоді давали «коридор» на Світлодарськ, такий, що «встигнеш – не встигнеш», а ймовірність загибелі – 50%.

І я подолала його, вижила.

А через три дні після від’їзду в мою квартиру влучив снаряд. Не інакше Бог відвів від біди. Я живу на першому поверсі, і снаряд влучив між плитою моєї квартири і підвалом.

Через деякий час я приїхала за речами дітям – спальня розгромлена, вода на підлозі, тому що було пошкоджене опалення. Склала акт, у якому описала всі пошкодження, але в мерії так і не відреагували, все залишилося, як є. І я поїхала до Полтави...

У червні 2017 року ми перебралися ближче до рідного дому. Костянтинівка на Донеччині була обрана не випадково. Тут живе рідна сестра, яка доглядає за хворими батьками. Зняла квартиру, влаштувала дітей у дитячий садок і школу.