Сутуга Вікторія, 8 клас, Комунальна установа Сумська загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів №20, м. Суми, Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чхайло Олена Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Життя може змінитися навіть за лічені секунди, у ту мить, коли ми цього не очікуємо, у ту мить, яку ми навіть уявити не могли до цього. Це як розвалений картковий будиночок, відновити самостійно буде складно. У таких ситуаціях навіть маленька допомога відчувається не як краплинка води, а як цілий океан .

Я вважаю, допомагати одне одному - це наш обов’язок, це потрібно насамперед для того, щоб залишатися людьми. Я зі своєю сім’єю часто долучаємося до благодійних справ. Але в одну неочікувану мить, ми самі опинилися на місці тих, кому потрібна допомога.

Через російську атаку наше житло було зруйновано, а мій дідусь, який був на місці події, потрапив до лікарні у надзвичайно важкому стані. Мама та я через війну живемо за кордоном ,за тисячі кілометрів від дому, самі.

У той день ми говорили з дідусем по відео зв’язку, через одинадцять хвилин після нашої розмови, сталося те, чого ніхто ніколи не чекав. Дві години ми не могли додзвонитися додому, за ті дві години перед очима промайнуло все життя, ті години відчувалися, як сон, з якого не можна прокинутися.

Дідуся мабуть врятував його янгол-охоронець, але після всього пережитого він потрапив до лікарні. Почуття розгубленості від думки, що ми не поряд, ставало більшим кожну хвилину. Світ змінив свої яскраві барви щастя на темні кольори смутку. У той тяжкий момент ми, як ніколи, потребували допомоги... І вона надійшла!

Мій світогляд та сприйняття людяності кардинально змінився.

Всі друзі, знайомі, як тільки бачили наш будинок у новинах, телефонували та питали, чим можуть допомогти. Поки дідусь був у лікарні, мамині друзі допомагали вирішувати проблеми з житлом, привозили ліки дідусеві та навіть пекли йому пиріжки.

Моя мама намагалася керувати всім онлайн.

Але допомагали не тільки знайомі, а навіть люди, яких ми ніколи не бачили. Вони теж хотіли допомогти, як можуть.

Для мене це здавалося нереальним, бо незнайомі нам люди теж співчували та допомагали , вони робили це від чистого серця. Їм не важливо було знати імен, їх переповнювало співчуття, навіть не знаючи нас особисто .

Я збагнула що, ДОПОМОГА – це найсвітліша справа у світі, допомога – це коли ти робиш добро, не чекаючи щось взамін, допомога – це те, без чого жоден не впорається. У тій ситуації я відчула всю силу допомоги та об’єднаності. Ми знали, що ми ніколи не будемо самі, бо «світ не без добрих людей». Допомога допомагала нам впоратися з багатьма проблемами. Я абсолютно точно можу сказати, що всі люди мають допомагати одне одному, ким би ми одне одному не були.

Українці разом - це сила, а наша зброя - це допомога одне одному!