Мені 58 років. Я з рідними жила в селі Любимівка Запорізької області. Воно окуповане. Російські військові пограбували магазин. Через постійні обстріли ми весь час сиділи в погребі. Не було світла і зв’язку. Ми не могли зв’язатися з дітьми – не знали, що з ними.

Ми не хотіли залишати будинок, але довелося. Виїхали в колоні, що складалася з п’ятнадцяти автомобілів. У дорозі не було проблем. У Запоріжжі нас зустріли волонтери, розмістили на нічліг у дитячому садку, дали гуманітарну допомогу. Це було дуже приємно.

Ми з двома дітьми й онуками залишилися в Запоріжжі. Не захотіли їхати далеко від дому. А донька поїхала в Кіровоградську область.

Хочеться повернутися в село. Тут немає роботи. Гроші закінчуються, а треба платити за оренду квартири. Хоч би скоріше закінчилася війна.